Внутрішня міграція

Що таке міграція?

Міграція — це переселення людей або птахів з однієї території на іншу. Вимушене і раптове переміщення в незнайомий простір.

Таких історій зараз мільйони. Людей, які екстрено покинули рідні домівки та міста, щоб перечекати війну, зберегти сили і врятувати себе та близьких. Від лиха, яке застало їх зненацька. Від обставин, на які неможливо вплинути.

Чому птахи мігрують?

Причиною міграцій, про які ми говоримо в цьому проєкті, є агресія та військове вторгнення Росії на територію України.

Це історії людей, які тимчасово втратили свої міста і можливість повернутися додому.

Перша хвиля

В 2014 році Росія вперше зазіхнула на суверенність кордонів України та недоторканість її кордонів і окупувала частину територій: республіку Крим, частину Донецької та Луганської областей.

Тоді вимушено покинули свої домівки 1 500 000 людей. Більша частина з них осіла в найближчих містах та областях.

Друга хвиля

24 лютого о п’ятій ранку Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну. Вся країна прокинулась від вибухів. На територію України летіли крилаті та балістичні ракети. Люди будили один одного словами: «Прокидайся, війна!».

Почалася друга хвиля міграції. Цього разу основним напрямком став Захід, подалі від кордону з Росією.

За даними Міжнародної організації з міграції, кількість внутрішньо переміщених осіб в Україні перевищила 8 000 000.

Як птахи розуміють куди летіти?

Іноді люди обирали місто для релокації, маючи запрошення від друзів або знайомих, які перебували в більш безпечних містах та готові були прихистити їх.

Хтось зривався в невідомість, вирішуючи, що план дій з’явиться в дорозі. Або в першому місті, де не будуть літати винищувачі та вибухати снаряди.

Харків — Ізюм — Дніпро

Я не змирився з тим, що мій дім продовжують обстрілювати. Але готовий повернутися до Ізюма. І байдуже, який він матиме вигляд. Мені буде нормально. Провести там кілька років, робити щось. Головне, щоб це була підконтрольна Україні територія. Шлях додому для мене не перекреслений довідкою ВПО.

Андрій Третьяк, 22 роки

Київ — Віта-Поштова — Київ — Тернопіль — Нововолинськ — Київ

Завжди — особливо під час тривоги — я уявляю, що ракета прямо пропадає в квартиру, що розлітаються меблі, що мене це вбиває. Проживаю ці моменти постійно — упокорююсь факту, що помру, і мені стає легше.

Олександр Онацький, 35 років

Харків — Львів

Коли зрозуміла, що втратила Маріуполь, відчула, що не сумую за Харковом. І зрозуміла, що значить коріння. Ти можеш не любити місто, в якому народився, але корінь дає свої імпульси. І ти ніколи не сплутаєш, що втратив, коли втратив це.

Катерина Герасечкіна, 32 роки

Харків — Тернопіль

Мені далося важким рішення виїхати, бо в бомбосховищі було багато дітей, багато людей, які були налякані. І саме Патрік — собака-психолог, собака-антистрес — їх заспокоював. Тому, коли я його забирала, розуміла, що позбавляю дітей, людей, які психологічно потребують допомоги, цього насправді цілющого контакту з твариною.

Ольга Іванова, 41 рік

Донецьк — Київ — Харків — Харківська область — Івано-Франківськ

Мене всі вісім років питали: «Чому ти не вивезла батьків?». І я їм казала: «Вони ж не чемодан, щоб їх вивозити». Батько завжди казав: «Якщо ми поїдемо звідси, то хто залишиться? Ти ж віриш, що це Україна? Тоді тут мають жити українці».

Світлана Колодій, 35 років

Донецьк — Харків — Краматорськ — Львів — Київ

Тоді я сподівалася, що виїжджаю тимчасово, але вже взимку 2014-го стало зрозуміло, що це не так. Необхідність все полишити у Донецьку зумовлювалася ще й тим, що я працювала там у бібліотеці для дітей, і цілком розуміла, що від мене вимагалося б пропагування дітям проросійської ідеології. Для мене це було неприпустимим.

Дар'я Зоріна, 33 роки

Харків — Христинівка — Умань

Горизонт планування був один день або навіть кілька годин. Було відчуття, немов десь за моєю спиною, десь за машиною йде ґодзилла, яка зараз нас просто розчавить або витягне нашу машину з черги на блокпосту.

Дар’я Спасова, 34 роки

Слов’янськ — Харків — Городенка — Харків

Зі Слов’янська до Харкова я віз 20 морських свинок. Тоді транспорт ніякий не ходив, мости були зруйновані. Тато відвіз нас до Барвінкового, звідти йшла маршрутка на Харків. Я тоді взяв коробку від плазми, зробив свинкам полички і вони як шпроти там їхали — іншого варіанту не було. Потім ще вилізли і їх треба було ловити по автобусу.

Владислав Мирний, 25 років

Харків — Львів

Я відчув, що війна виявляє найцінніше, бо тепер кожен день мав величезне значення — те, на що ти витрачаєш свій час і чому саме присвячуєш своє мистецтво.